Частина 1: Народження легенди
Роман “Граф Монте-Крісто” Олександра Дюма вже понад півтора століття захоплює читачів своїм динамічним сюжетом, яскравими персонажами та неперевершеною інтригою. Ця історія про зраду, ув’язнення та блискуче спланованої помсти стала одним із найпопулярніших творів світової літератури, неодноразово екранізованим та адаптованим для театру. Але що стоїть за створенням цього шедевру? Звідки Дюма черпав натхнення для своєї захоплюючої розповіді?
Публікація та успіх роману
Вперше роман “Граф Монте-Крісто” побачив світ у серпні 1844 року на сторінках газети “Журналь де Деба”. Публікація тривала до січня 1846 року, і за цей час історія Едмона Дантеса завоювала серця читачів, перевершивши за популярністю навіть “Трьох мушкетерів”, виданих Дюма кількома місяцями раніше.
Сюжет роману розгортається навколо молодого моряка Едмона Дантеса, якого в день його весілля заарештовують за фальшивим звинуваченням у державній зраді. Цей арешт – результат змови заздрісних “друзів”: Данглара, який заздрить кар’єрному успіху Дантеса, та Фернана, закоханого в наречену Едмона, Мерседес. Дантеса без суду кидають до в’язниці в замку Іф, де він проводить чотирнадцять довгих років.
У в’язниці доля зводить Едмона з абатом Фаріа, італійським священником і політичним в’язнем. Фаріа стає для Дантеса наставником і другом, навчаючи його наукам, мовам та мистецтву фехтування. Перед смертю абат розкриває Едмону таємницю захованих на острові Монте-Крісто скарбів. Використовуючи цю інформацію, Дантес здійснює зухвалу втечу з в’язниці, інсценувавши власну смерть.
Здобувши скарби, Едмон Дантес перевтілюється в загадкового і багатого графа Монте-Крісто. Під цією новою особистістю він повертається до Парижа, щоб здійснити свою ретельно сплановану помсту тим, хто зруйнував його життя. Його план помсти – це складна павутина інтриг, маніпуляцій та розкриття давніх таємниць, які поступово руйнують життя його кривдників.
Успіх та звинувачення в плагіаті
Успіх “Графа Монте-Крісто” був настільки приголомшливим, що дозволив Дюма вести розкішний спосіб життя. Він побудував величезний маєток, який назвав замком Монте-Крісто, влаштовував пишні прийоми та витрачав величезні суми на мистецтво і подорожі. Однак разом з успіхом прийшли і звинувачення в плагіаті.
Критики стверджували, що Дюма занадто активно використовує історичні та документальні матеріали у своїй творчості, що робить його роботи недостатньо оригінальними. Письменник ніколи не приховував, що черпає натхнення з різних джерел, включаючи історичні документи та розповіді про реальні події. Наприклад, для написання “Трьох мушкетерів” він використовував мемуари д’Артаньяна, написані іншим автором.
Під тиском критики Дюма був змушений публічно захищати свою роботу. Він наголошував, що використовує історичні сюжети лише як основу для художньої обробки, а не для простого копіювання. Відомо також, що Дюма активно співпрацював з “літературним негром” Огюстом Маке, який допомагав йому в зборі інформації та написанні текстів.
Джерело натхнення
Нарешті, у 1857 році Дюма розкрив джерело свого натхнення для “Графа Монте-Крісто”. Він повідомив, що ідея роману виникла після вивчення поліцейських архівів, а саме невеликого твору під назвою “Алмаз і помста”, написаного Жаком Пеше.
Жак Пеше, який у 1820-х роках працював архіваріусом паризької поліції, після виходу на пенсію вирішив опублікувати найцікавіші історії з поліцейських архівів. У 1838 році його робота була видана у шести томах під назвою “Мемуари архівів поліції Парижа від правління Людовика XIV до наших днів”. У п’ятому томі можна знайти оповідання “Алмаз і помста”, яке розповідає про надзвичайно жорстокі події, що нібито мали місце насправді.
Частина 2: Розкриття таємниці
Історія Франсуа Піко
Центральним персонажем історії Пеше є паризький чоботар Франсуа Піко. У 1807 році він готувався одружитися з прекрасною і багатою Маргаритою Вігору. Про своє майбутнє весілля Піко похвалився другові, власнику кабака Матьє Лупіану. Свідками цієї розмови стали ще троє чоловіків: Жерве Шобар, Гійом Соларі та Антуан Аллю.
Лупіан, який сам був закоханий у Маргариту, запропонував “невинний жарт” – написати донос у поліцію, звинувативши Піко у шпигунстві на користь англійців. Аллю відмовився брати участь у цьому, але Шобар і Соларі погодились. У результаті цього “жарту” Піко заарештували напередодні весілля і без суду та слідства кинули до в’язниці у фортеці Фенестрель в П’ємонті.
У в’язниці Піко провів сім років, де подружився зі старим італійським священником, який перед смертю заповів йому весь свій статок. Отримавши спадок, Піко під новим ім’ям повернувся до Парижа, щоб помститися кривдникам. Він дізнався, що його наречена вийшла заміж за Лупіана, і розпочав свою помсту.
Піко влаштувався офіціантом у кафе Лупіана під ім’ям Проспер. Першою жертвою став Шобар, чиє тіло знайшли на мосту через Сену з кинджалом у грудях і цифрою “1” на рукоятці. Другим був Соларі, якого отруїли, а на його труні з’явилася цифра “2”. Для Лупіана Піко приготував особливу помсту: спочатку він підіслав колишнього в’язня спокусити дочку Лупіана, потім спалив його будинок і кафе, довів сина до в’язниці, а дружину – до смерті.
Розорений і доведений до відчаю Лупіан прийняв допомогу від “друга” Проспера, який запропонував йому гроші в обмін на його дочку. Коли Лупіан погодився, Піко розкрив свою справжню особистість і вбив кривдника. Однак на цьому історія не закінчилася. Аллю, який раніше видав імена змовників за алмаз, знайшов Піко і став шантажувати його. У результаті Піко був убитий Аллю, який потім втік до Англії.
Сумніви щодо достовірності
Ця історія, на перший погляд, здається ідеальним джерелом натхнення для “Графа Монте-Крісто”. У ній є всі елементи, які ми бачимо в романі Дюма: зрада друзів, несправедливе ув’язнення, несподіване багатство і ретельно спланована помста. Однак при ближчому розгляді виникають сумніви щодо достовірності цієї історії.
По-перше, Жак Пеше помер у 1830 році, так і не встигнувши опублікувати свої “Мемуари”. Після його смерті вдова продала матеріали видавцеві, який передав їх на доопрацювання іншому автору – Етьєну Леону де Ламот-Лангону. Це була поширена практика того часу: видавці часто залучали інших письменників для надання текстам більшої художньої цінності.
Ламот-Лангон був відомий своєю схильністю змішувати реальні події з вигадкою. Він створював короткі тексти здебільшого для заробітку, не надто переймаючись історичною достовірністю. Дослідники виявили в тексті “Алмазу і помсти” кілька історичних помилок, яких не міг би допустити Пеше. Наприклад, автор плутав імена героїв і використовував імена чиновників, які у 1807 році ще не обіймали своїх посад.
Сумніви викликають і сюжетні ходи. Наприклад, перше вбивство на мосту через Сену, та ще й з кинджалом із номером “1”, безумовно викликало б галас у пресі. Однак жодних згадок про цю подію в тогочасних джерелах не знайдено. Це більше нагадує вигадку, ніж реальний злочин того часу.
Перевірити цю історію ще складніше через те, що велика частина поліцейських архівів Парижа була знищена пожежею у травні 1871 року під час Паризької Комуни. До того ж, усі персонажі “Алмазу і помсти” не належали до соціально значущих верств, що значно ускладнює пошук підтверджень їх існування.
Аналіз архівів фортеці Фенестрель, де нібито утримували Франсуа Піко, показує, що людини з таким ім’ям там ніколи не було. Також не вдалося знайти жодних підтверджень його поховання в Парижі чи будь-де в іншому місці. Здається, що Франсуа Піко просто не існував.
Дослідження істориків натякають, що історія, викладена в “Алмазі і помсті”, могла базуватися на іншому в’язні Фенестрель – цілком реальній особі Гаспарі Антуані Пастарелі. Цей чоловік, народжений у 1784 році в Марселі, мав неспокійне життя, сповнене драматичних подій. Пастарель служив у французькій армії, однак згодом дезертував. Його біографія включала низку злочинів, зокрема крадіжки, а також легендарні втечі з в’язниць.
Пастарель був замішаний у політичних інтригах, що призвело до його ув’язнення у фортеці Фенестрель на початку 19 століття. Ця історія має багато спільного із сюжетами про зраду, ув’язнення та помсту, характерними для “Алмазу і помсти” та “Графа Монте-Крісто”. Водночас, через брак документальних підтверджень, пов’язати долю Пастареля з конкретною історією складно.
Пошуки реального прототипу
Отже, хто ж став прототипом графа Монте-Крісто? В основі образу лежить вигаданий персонаж Франсуа Піко, історія якого була записана в “Мемуарах Паризької поліції”. Водночас існує ймовірність, що вже прототипом Піко став інший реальний ув’язнений – Гаспар Антуан Пастарель, життя якого включало драматичні епізоди зради, ув’язнення та складних інтриг.
Проте саме поєднання документальних елементів, легенд і художньої фантазії дозволило Олександру Дюма створити безсмертну історію про помсту та відновлення справедливості, яка ось уже майже два століття захоплює читачів у всьому світі. “Граф Монте-Крісто” – це не просто роман, це легенда, яка продовжує жити і надихати нові покоління читачів та митців.
