Фламенко – музичний і танцювальний стиль, який Іспанія вважає своїм національним надбанням. Це одна з візитних карток країни. Навіть ті, хто не знають назви танцю, побачивши Байлаора – виконавців фламенко – моментально асоціюють його з Іспанією. А фламенко мало не загинув як стиль і довгий час отримував від іспанців лише презирство. Врятувати його вдалося майже дивом.
Flammen значить «палати»
Є багато припущень про те, як з’явилося саме слово «фламенко». Найромантичніше пов’язує його з німецьким словом «flammen» – палати. Чому з німецьким? Тому що воно нібито прийшло з циганами з Фландрії, позначаючи, що в танці вони схожі на полум’я.
Інша теорія, більш реалістична, теж пов’язує воєдино циган, Фландрію і слово «фламенко». Найперша згадка слова «фламенко» в літературі відноситься не до танцю, а до ножа фландрійскої роботи. З такими ножами нібито прийшли колись до Іспанії німецькі цигани.
У будь-якому випадку, до дев’ятнадцятого століття слово «фламенко» ніяк не пов’язували ні з танцями, ні з піснями, хоча так чи інакше відносили до циган. Можливо, і слово приклеїлося до танцю, бо виконували його в основному цигани – принаймні, виступаючи за гроші. Зараз же станцювати фламенко вміє будь-який іспанець.
Музика, яка ввібрала в себе історію країни
Оскільки музика фламенко твердо асоціювалася з циганами Андалузії, був час, коли припускали, що витоки її слід шукати далеко на сході, в Індії. Однак, швидше за все, ці мелодії не прийшли з циганами разом. У фламенко (танці, пісні і музиці) можна виявити як індійські танцювальні позиції, так і арабські, єврейські, корінні піренейські мелодії, мотиви, рухи і, можливо, архаїчні сюжети.
Часом в певних рухах танцюристів бачать відображення тих самих ритуальних ігрищ з биком, які практикувалися на всьому північному узбережжі Середземного моря і від якого походить корида. У будь-якому випадку, у фламенко відзначилися буквально всі народи, які формували історію і культуру Іспанії. Цигани, швидше за все, стали тим народом, який зібрав різні традиції воєдино і по-своєму опрацював те, що отримав.
Далеко не завжди фламенко виконували відкрито, на площах або в кафе. Це стало можливим тільки коли в Європі припинилися гоніння на циган; до того пристрасні любителі стилю самі піднімалися до циганських будинків-печер у горах або могли попросити заспівати і зіграти торговок, які заглянули у дворик, продаючи побутові дрібниці.
З виходом на сцену пов’язана поява дробу каблуками, яка зараз здається чимось невіддільним від фламенко. Виконавцям, щоб утримувати увагу публіки, доводилося спочатку якось нею заволодіти. Стукіт підборів по сцені, схожий на величезний дерев’яний резонатор, відмінно справлявся з цим завданням. Згодом дріб ставав дедалі злагодженіший, склалася певна манера його виконання.
Вихід фламенко на сцену сприяв і тому, що гра на кастаньєтах майже перестала використовуватися – адже тепер у розпорядженні кожної танцівниці був оркестр. Часи, коли торговка, отримавши гроші, відставляла товар, діставала кастаньєти і перетворювалася в танцівницю, відійшли в минуле.
Але, хоча цигани в кафе постійно знаходили зацікавлених глядачів, гарячих цінителів було мало. В цілому фламенко довго вважалося ресторанною музикою низького штибу, під яку добре поплакати п’яним, і на початку двадцятого століття стало витіснятися більш модними жанрами: аргентинським танго і джазом. Відточений за ці десятиліття унікальний стиль знаходився майже під загрозою зникнення, принаймні, для іспанської сцени точно.
Що може зробити одна людина
Один із головних цінителів фламенко, який доклав усіх зусиль для того, щоб іспанці визнали цей танець своїм унікальним жанром, активну частину своєї власної культури, був великий поет Федеріко Гарсіа Лорка. Він не тільки створив цикл віршів, повністю присвячений стилям фламенко, і вивчив особливості цих стилів, але і їздив по країні з лекціями, що пояснюють слухачам унікальність фламенко, його значення для країни і її культури. Сам Лорка охоче відвідував циганські печери і добре був знайомий не тільки з ресторанною версією фламенко.
Це Лорка ввів уявлення про те, що фламенко охороняють три сили: муза, ангел і дуенде (дух, що також можна сприйняти як «біс» – і це викликає іноді звинувачення в нехристиянському дусі жанру).
Для ілюстрації дуенде Лорка розповів таку історію: «Одного разу андалузька співачка Пастора Павон, дівчина з гребенями, похмурий іспанська дух з фантазією типу Гойї або Рафаеля Ель Гальо, співала в одній з таверн Кадіса. Вона грала своїм темним голосом, глибоким, мерехтливим, плавким, як олово, кутала його пасмами волосся, купала в Мансанільо, заводила в далекі глухі нетрі. І все марно. Навколо мовчали…
І тоді Дівчина з гребенями підхопилася, здичавіла, як стародавні плакальниці, залпом випила склянку вогняної Касальї і заспівала, обпаленим горлом, без дихання, без голосу, без нічого, але …з дуенде. Вона вибила у пісні всі опори, щоб дати дорогу буйному пекучому дуенде, брату самуму, і він змусив глядачів рвати на собі одяг, як рвуть його трансантильські негри перед образом святої Барбари. Дівчина з гребенями зривала свій голос, бо знала: цим суддям потрібна не форма, а її нерв, чиста музика – безплотність, народжена майоріти. Вона пожертвувала своїм даром і вмінням, – відсторонивши музу, беззахисна, вона чекала дуенде, благаючи ощасливити її поєдинком. І як вона заспівала! Голос уже не грав – лився струменем крові, непідробним, як сама біль…».
Хоча Лорка незабаром був убитий жандармами, а іспанський уряд був дуже незначної думки про все, що він робив, і навіть надовго заборонив його книги, йому вдалося вплинути на уми людей. Так чи інакше, фламенко надовго і багато в чому пов’язане з його ім’ям. З його віршів зробили пісні в жанрі фламенко, його п’єси ставляться з танцювальними вставками фламенко. Якщо про фламенко знімають фільм як про танець або пісню, Лорка буде фоном цього фільму, навіть якщо його ім’я не прозвучить жодного разу.
Йому вдалося «легалізувати» фламенко настільки, що останні кілька десятиліть в жанр прийшло безліч іспанців, які не мають ніякого відношення до циган в плані свого походження, а в 2010 році ЮНЕСКО дало фламенко статус об’єкта Всесвітньої спадщини. Доходить до того, що та ж категорія націоналістів, що колись кричала, ніби фламенко забруднює іспанську культуру, тепер намагається заперечувати його зв’язок з циганами – адже це прекрасний, чистий іспанський жанр.
