Станьте перед дзеркалом, трохи відкрийте рот і спробуйте утворити язиком трубочку. Якщо вам це вдалося, то ви – серед 65-81% людей на Землі, хто вміє це робити (до речі, більшість з них – жінки).
Швидше за все, ви робите це не вперше, і вас вже просили провести такий експеримент на шкільному уроці біології. Подейкують, що причина – просто в генетиці. Ви або успадкували варіант гену, який дозволяє виробляти таке з язиком, або – ні. В останньому випадку вам ніколи цього не вдасться.
Насправді, генетична теорія виявилася суцільним міфом, хоча й сьогодні у багатьох підручниках біології ви знайдете таке пояснення.
Авторство цієї гіпотези, як дослідила журналістка BBC Future, належить видатному американському генетику Альфреду Стертеванту. Ще 1940 року вчений припустив, що здатність скручувати язик – це ознака, яка успадковується не як суміш генів ваших батьків, а окремо від одного з них.
Таким же чином ми дістаємо в спадок від своїх батьків колір очей та шкіри, а також веснянки (хоча тепер відомо, що на появу веснянок можуть впливати й варіанти інших генів). В описі свого експерименту Стертевант зазначив, що в чотирьох дітей, які вміли скручувати язик, батьки не мали такої здібності. Дослідник, однак, все одно дійшов висновку, що вміння скручувати язик є спадковим, принаймні частково.
Теорію, насправді, дуже легко перевірити на однояйцевих близнюках. Оскільки вони мають абсолютно ідентичний набір генів, обидва з близнюків повинні або вміти скручувати язик, або ні. Проте в дослідженні, проведеному в 1950-х роках за участю 33 близнюків, у семи пар ця здібність не збігалась. До честі Альфреда Стертеванта варто зазначити, що, побачивши результати цього дослідження, він визнав свою помилку.
Ускладнює ситуацію той факт, що існує й проміжна категорія людей, які можуть скручувати язик тільки частково, не з’єднуючи його боки повністю. Безперечно, ця навичка не є важливою, і без неї можна легко прожити. Однак саме її нікчемність і робить її цікавим предметом генетичних досліджень. Більшість людей не звертають на це вміння уваги – вони його зазвичай не обговорюють і навряд чи тренують.
Так що ж з’ясували вчені протягом десятиліть досліджень?
“Виявляється, що гени все ж таки впливають певним чином, – пише дослідниця, – але це може бути взаємодія кількох генів або їхніх варіантів. Тож результат буде не однозначний. Крім того, здається, я далеко не єдина, хто здобув це вміння з практикою.
Дослідник Джон Макдональд з факультету біології в Університеті Делавера попросив 33 студентів, які не вміли скручувати язик, щодня практикувати цю навичку. За місяць тренувань один з них таки навчився це робити. Звичайно, це не так багато, але, впевнена, що є й інші приклади тих, кому це вдалося”.
